Подходи милый друг не робей, ты дошёл, я тебя поздравляю !
Из шести миллиардов людей, ты сегодня приблизился к раю
Подходи милый друг, подходи. Мы не зря повстречались в дороге Пусть размыли дороги дожди, но в пути благовестника ноги
Весть благая звучи ! Днём и ночью звучи не смолкая
сатану огорчи, души мёртвые в жизнь воскрешая !
Ты не знаешь, что ждёт впереди или завтра иль через мгновенье
Подходи милый друг подходи и познаешь любви всепрощенье
Ещё шаг и уйдёшь навсегда, мы стобою не станем знакомы
Подходи ! Ещё светит звезда. Что зовёт нас к небесному дому !
Весть благая звучи ! Днём и ночью звучи не смолкая
сатану огорчи, души мёртвые в жизнь воскрешая !
Не пытайся осмыслить слова, они сразу ушли в подсознанье
Не родится вовек голова, что б понять любви Бога дыханье
Потеплели глаза — это Бог твоё сердце взял нежной рукою
Я так рад дорогой, что ты смог подойти не считаясь с собою
Весть благая звучи ! Днём и ночью звучи не смолкая
сатану огорчи, души мёртвые в жизнь воскрешая !
Комментарий автора: Как прекрасны нв горах ноги благовестника.
сергей рудой,
сша
55 лет христианин.
Пока горят мои глаза
Пока ещё дышу
Пока не высохла слеза
я для Христа пишу !
Прочитано 4104 раза. Голосов 0. Средняя оценка: 0
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Оцените произведение:
(после оценки вы также сможете оставить отзыв)
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
